#есе
Тут мотивуюча цитата, там мотивуюча цитата, всі пабліки з так званими «філософськими» нав’язливими ідеями і не один десяток високоморальних статей на тему «Як не зламатися, ти не повинен зламатися, зараз не модно ламатися»… Мені здається, чи від нас, як ніколи раніше, очікують бути сильними у всіх розуміннях цього слова?
Можливо є люди, на кого це діє, свого роду БАДи, типу прочитав і починаєш очікувати результату, раптом спрацює і твоє життя кардинально зміниться. На мене це не діє. Зовсім. Наче і розуміння того, що нічого не приходить само собою є, і бажання змін не покидає, але от зміни самі не спішать приходити. Намагаєшся виробити нові звички, намагаєшся читати хорошу літературу, намагаєшся менше лаятись і не думати про все через призму «дістало, не хочу, до біса його», але запалу вистачає рівно на день, після чого залишається розуміння, що світ такий же жорстокий, а ти такий же беззахисний перед ним. Окей, завжди можна рятуватися музикою, солоденькими фільмами і бальзаківськими дозами кави, але коли зона комфорту починає зменшуватися до розмірів власного ліжка на думку приходить одне – жити так ненормально. Хтось там говорив, що молодість - то найпрекрасніша пора, коли всі шляхи перед тобою відкриті і залишається тільки діяти. Але які то шляхи, куди діяти, яка молодість? Всю нашу молодість можна помістити в 10 днів літа. Всі наші шляхи сходяться до дороги на роботу і з роботи. Весь наш запал можна загасить одним вогнегасником.
Найбільша наша проблема сидить в нашій же голові, обмежує нас саме вона. Не робимо те, що хочемо, не йдемо туди, куди хочемо, не спимо з тими, з ким хочемо. Бо не всі зрозуміють, не всі оцінять і не всі виявлять бажання. Ми боїмося залишитися один на один із собою, ера глобальної комп’ютеризіції дозволяє нам закривати очі на все, а найбільше на власні почуття. Мені здається, що саме з цим потрібно боротися. Наступне питання: як?

Не знаю, скільки це триватиме. Як гостро кожен із нас переживатиме втрату спільника — бо ж навряд чи ми помремо одночасно. Зрештою, для розлуки є багато інших, прозаїчніших причин. Набагато більше, ніж для вдалих зустрічей. - Іздрик