#сінематека
Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими (за стрічкою «Все ще Еліс»)
Фільм «Все ще Еліс», що вийшов в прокат минулої осені став чи не одним з найдраматичніших в минулому році. Істрія про жінку, тендітну на вигляд та сильну всередині, яка не піддається страшній хворобі і дивує своєю впертістю в боротьбі за спогади.
Головною героїнею є Еліс Хауленд – професор лінгвістики в Гарвардському університеті, яка веде активний спосіб життя та, не дивлячись на величезний багаж знань, щодня займається самовдосконаленням. В неї хороший чоловік та трійко дітей, вимріяна робота і жодного натяку на недуги, аж раптом Еліс починає забувати слова. Здавалося б, що тут немає нічого дивного, бо кожному з нас трапляється забувати якісь речі, але звичайна забудькуватість обертається для головної героїні хворобою Альцгеймера. Спочатку Еліс просто не пам’ятає де залишила ключі, а потім починає губитися у власному університетському кампусі.
Для жінки, яка більшу частину життя займалася вивченням мови це стає важким тягарем, який ставить під сумнів не лише її викладацьку діяльність, а й самостійне життя взагалі. Та, на щастя, професор не опускає руки. Вона займається з лікарем і самостійно тренує пам’ять, що дозволяє якомога далі відтягнути наслідки захворювання, яке в нищівний спосіб забирає в Еліс не лише минуле, а й майбутнє.
Фільм переповнений емоціями, які змушують співчувати поразкам та радіти перемогам в боротьбі з Альцгеймером, проходячи весь нелегкий шлях разом з жінкою. Увагу теж привертає, без сумніву, геніальна гра акторки, яку цьогоріч відзначили статуеткою Оскар як найкращу жіночу роль першого плану.
Стрічка показує глядачам, що з всіма недугами та перешкодами  можна, ба навіть треба боротися, бо те, що нас не вбиває, робить сильнішими.
Приємного перегляду!