#книгоман
Трішки лірики для холодних вечорів

мак

мед

горіхи

цукати

і зерна що не проростуть

і ще не встигаєш борги віддати як в яму тебе несуть

не суть – у труні чи у паланкіні

бо яма завжди та сама

земля моя мамо

пуста панорама

нормальна така зима

а паранормальні паруються в спальнях

накручують днесь круговерть

та вільно легально повально вітально

і тихо вальсує смерть

бо помста – холодна а вдячність – гаряча

й ніщо не має ціни

і так безтурботно і радісно плачуть

усі хто дійшов до стіни

а там за стіною з новою ціною

нас знову хтось перепродасть

і втілиться знову несказане слово

у кров'ю прокраплену масть

і вкотре на кару хто криво хто прямо

підемо задурно за так

а слідом за нами

посипляться в яму

горіхи

цукати

мак

(Іздрик)

Що вона потім робила, куди пішла,

з хусткою в рукаві й каблучкою на мізинці,

коли її темне вікно роз’їдала імла,

як іржа роз’їдає старі есмінці?

Курила бельгійський тютюн,

міцніший, ніж зазвичай.

Сварилася з поліцейськими – п’яна і грізна.

Любила сухе вино, пила у фаст-фудах чай –

індійський, мов океан,

чорний, як власна білизна.

Й пила за те, що ніхто не зможе її знайти,

за те, що проймається спокоєм

душі золота матерія.

Лежала на теплому спальнику –

оголена, мов дроти,

тиха, наче вода, сонна, ніби артерія.

Що по ній залишилось? Якісь борги,

які я поволі сплачував, книги і мапи,

якісь випадкові друзі, якісь вороги,

яких я насправді не знав,

хоч насправді мав би.

Лишилися речі в її шухляді, ніби в журбі,

календарик із її місячними,

щоби я не міг помилитись.

Лишилась бритва, яку я врешті забрав собі,

і завжди різав обличчя,

намагаючись поголитись

(Жадан)